Перейти до основного вмісту

Дивний тигр-ХХІ: нотатки про економіку М’янми. Чому це не фейк

Новорічна М'янма чекає вас!
Главное фото

Економічне зростання в 2000–2010 роках на рівні 10–14% щорічно в умовах повної відсутності економічної свободи і майже нульових іноземних інвестицій викликає підозру, що статистичні дані спотворено. Саме це стверджував у доповіді на засіданні Підкомітету у справах Східної Азії та Тихоокеанських країн Комітету Сенату США із закордонних справ у березні 2006 року доктор Шин Тернел, оцінюючи реальні темпи зростання економіки М’янми в 2–3 рази нижче.

Але якщо ми поглянемо на індустріальний розвиток М’янми того періоду, картина стане більш зрозумілою.

"

Між 2000 і 2010 роками промисловість і будівництво збільшили свою частку у ВВП із 10% до 25%, що свідчить про швидку індустріалізацію економіки країни. Якщо взяти до уваги, що в цей період у М’янми практично не було розширення експорту, то це означає індустріалізацію шляхом заміщення імпорту.

В умовах дуже низького стартового рівня така політика індустріалізації може давати значні темпи зростання при відносно невеликих обсягах інвестицій. Подібна промислова політика характерна для військових режимів не тільки М’янми, а й інших держав, наприклад, країн Латинської Америки, де вона була поширена після Другої світової війни.

 

Про вплив військових на політику М’янми треба говорити окремо, бо М’янма у цьому сенсі — унікальна держава. Якщо в інших країнах ми подекуди говоримо про втручання військових у політику, то в М’янмі військові — це найбільш потужна складова політичної системи. Мабуть, це дуже цікава для політології історія, але ця проблема лежить за межами нашого аналізу.

Ми тільки констатуємо факти: армія прямо або через підконтрольні їй партії керувала країною з 1962 по 2011 рік, створила тоталітарний соціалізм і зупинила 1988 року самознищення країни політикою «Бірманського шляху до соціалізму». Навіть зараз, коли військової диктатури нема вже майже десять років, М’янма живе за Конституцією, написаною військовими, яка передбачає, між іншим:

  • відсутність цивільного контролю над армією;
  • чверть місць у парламенті належить армії;
  • президент країни не має повноважень верховного головнокомандувача;
  • Нацрада з безпеки та оборони контролюється армією;
  • військові не підлягають цивільній юрисдикції тощо.

Не дивно, що при такій політичній ролі збройних сил значна частина економіки є не приватною і не державною, а підконтрольною армії М’янми. Таку економічну систему навряд чи можна побачити ще в якійсь країні: військові високопосадовці входять до складу керівних органів державних підприємств, приватні компанії належать колишнім військовим та їхнім довіреним особам.

Тому не дивно, що індустріалізація країни з 2000 року проходила у вигляді імпортозаміщення, бо це була економічна політика самозабезпечення армії.

Після 2011 року, коли ізоляція М’янми припинилася, було відновлено співпрацю з міжнародними економічними інституціями і відкрито країну для іноземних інвестицій, політика індустріалізації змінилася: вона стала орієнтованою на експорт, як було притаманно «азійським тиграм» у ХХ столітті.

Основні риси нинішньої економічної політики М’янми:

  • іноземні інвестиції в добувну промисловість, насамперед у нафтогазову. При відсутності власної нафтопереробки та хімічної промисловості це приводить до значного зростання експорту сирої нафти та газу;
  • китайські інвестиції в будівництво гідроелектростанцій, орієнтованих на експорт електроенергії до Китаю і Таїланду;
  • перебазування експортного виробництва одягу з Китаю задля економії на робочий силі.

 

Цікаво подивитись на економічне зростання М’янми за останні 20 років із точки зору загально прийнятих уявлень, які мають статус беззаперечних істин.

Беззаперечна ліберальна істина: «Корупція — головна перепона економічному розвитку, при величезній корупції економічне зростання неможливе»

Індекс сприяння корупції

Transparency International

Рік

Всього країн у рейтингу

Місце М’янми в рейтингу

2005

158

155

2006

166

163

2007

179

179

2008

180

178

2009

180

178

2010

178

176

2011

182

180

У таблиці бачимо дивний факт: найбільш динамічна економіка є чи не найбільш корумпованою у світі.

Беззаперечна ліберальна істина: «Без економічної свободи економічне зростання неможливе»

Рейтинг економічної свободи

 Fraser Institute

Рік

Всього країн у рейтингу

Місце М’янми в рейтингу

2005

141

140

2006

141

140

2007

141

140

2008

141

141

2009

141

141

2010

153

152

2011

153

152

Факт: найдинамічніше зростання економіки відбувалося в країні з найменшою економічною свободою.

 

Економічне зростання М’янми в останні 20 років є фактично насмішкою над шаблонними істинами ліберальної економічної політики. Якби Ерік Райнерт або інші економісти-дисиденти хотіли знайти приклад неадекватності застосування неоліберального підходу до аналізу слабо розвинутих економік, то прикладу кращого за М’янму початку ХХІ століття не знайти.

Наведені факти не свідчать, що корупція і відсутність економічної свободи — це сприятливі фактори економічного зростання. Вони вказують на інше — на певних стадіях економічного розвитку є більш суттєві фактори економічного зростання, ніж подолання корупції й економічна свобода. Ці фактори настільки потужні, що у слабо розвинутих економіках можуть переважити величезну корупцію і відсутність економічної свободи.

Тільки короткозорість, упередженість та нерозуміння специфіки економіки бідних країн не дають змоги побачити ці фактори. Як може людина, яка мислить виключно категоріями сучасного фондового ринку, уявити економіку країни, де нелегальний сектор більший, ніж легальний, а інвестиційні рішення ухвалюють не інвестбанкіри, а армійські генерали?

Чи може Україна скористатися певним досвідом економічного зростання М’янми? У практичному плані відповідь цілком негативна, бо наші політико-економічні системи дуже різні. В методологічному плані користь прикладу М’янми в тому, що він дуже наочно свідчить: універсальні підходи ліберальної економічної політики виявляються неадекватними для бідних країн зі спотвореними з точки зору сучасних західних країн економічними системами, прикладом яких є М’янма.

Наша політична й економічна системи також спотворені, тільки домінуванням не армії в політиці й економіці, а олігархії, тому в ній ліберальна економічна політика ніколи не спрацювала і спрацювати не зможе. Це можна було б зрозуміти за багато років безуспішних спроб зрушити економічне зростання в Україні шляхом безкінечного заклинання: «приватизуй», «лібералізуй», «дерегулюй».

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!